Львів - Домініканський Собор у Львові

Домініканський Собор (Церква Пресвятої Євхаристії) - одна із кращих архітектурних пам'яток Львова, побудованих в стилі бароко.
У 1749 році на місці старого готичного храму на кошти гетьмана Юзефа Потоцького було розпочато будівництво монастирського костелу Божого Тіла чину домініканців. Над проектом його спорудження працював талановитий архітектор та військовий інженер Ян де Вітте – комендант Кам’янець-Подільської фортеці. 
Будівництвом храму керував М.Урбаник, з 1764 року – К.Мурадович. У 1792-98рр. К.Фесінгером було закінчене скульптурне оформлення фасаду, а двоярусну дзвіницю прибудовано за проектом Ю.Захаревича у 1865 році.

Костел виконано у стилі пізнього барокко. У плані Домініканський собор нагадує хрест з овальною центральною частиною та двома дзвіницями по боках. Возвеличення костелу надає величезний еліптичний купол.
До кращих зразків львівської пластики XVIIIст. належать позолочені скульптури вівтаря Домініканського костелу, створені С.Фесінгером, а також 18 дерев’яних статуй святих домініканського чину, що знаходяться під куполом. 
Інтер’єр Домініканського собору прикрашають мистецькі пам’ятки: скульптурні алебастрові надгробки XVIст., перенесені з підземель давнього готичного костелу; мармуровий надгробок графині Ю. Дунін-Борковської, роботи видатного датського скульптора Б.Торвальдсена (1816року); пам’ятники губернатору Ф. Фон Гауеру (1824р. скульптор А.Шімзер) та відомому польському художнику А.Гроттгеру (1880р. скульптор В.Гадомський).

Домініканський Собор - одна із кращих барокових пам’яток Львова.

Львів - Палац Потоцьких у Львові Будівництво палацу Потоцьких розпочалось у 1880 році, після того як родина Потоцьких продавши свій палац на площі Галицькій, придбала у 1822 році нерухомість по вул. Широкій. Старий палац (невеличка садиба) був розібраний у 1860-1861 роках, однак спорудження нової резиденції затягнулось на три десятиріччя. Палац Потоцьких було збудовано за проектом французького архітектора Людвіга де Верні та англійського архітектора Юліана Цибульского у стилі барокового класицизму на місті старого палацу Потоцьких. До 1879 року на місці палацу знаходився великий міський парк, в якому після 1980-х років побудували шахту для прокладання тунелів підземного трамваю. В цей же час до палацу Потоцьких приєднали непривабливу прибудову, в якій в наш час знаходиться Музей мистецтва давньої український книги. Палац Н-подібний у плані, триповерховий. Фасади палацу прикрашені фігурними обрамленнями вікон, ліпними консолями балконів та балюстрадами. Парадний вхід оформлений арочним портиком з ліпниною та іонічними колонами. Загальна площа палацу становить 3100 кв.м. З 1972 року до 2000-х років у палаці Потоцьких розмістився Палац урочистих подій (Львівський міський РАГС). На початку нашого століття палац Потоцьких був переданий Львівській галереї мистецтв.

Львів - Бернардинський монастир у Львові

Бернардинський монастир - давня історико-архітектурна пам’ятка XV століття, яка досьогодні не перестає милувати око львівян та гостей нашого міста.
Перша згадка датується 1460 роком, де на місці сьогоднішнього монастиря стояла невелика дерев’яна церква. Монастир бернардинів був побудований поза міськими мурами, тому мав власну систему фортифікацій, яка дозволяла витримати не одну жорстоку облогу. На сьогоднішній час з оборонних мурів залишилася лише Глинянська вежа (побудована у 1618році) та східна частина укріплень (зі сторони сучасної площі Митної). 
Костел-базиліка св. Андрія будувався впродовж 1600-1630-х років у стилі італійського ренесансу. Поряд з костелом, з північної частини, будувалися келії монастиря.
Архітектором нижньої частини храму був найславетніший архітектор Львова італієць Павло Римлянин. Костел будується з тесаного каменю, у вигляді тринавної базиліки у стилі ренесансу. Висота храму - 22м, довжина – 57,5м.
У 1618 році Петро Римлянин помирає, його справу продовжує його учень і послідовник швейцарський архітектор Амвросій Прихильний. Йому та польському королю Сигізмунду ІІІ задум попереднього архітектора здається надто скромним, тому Амвросій складає новий план та будує щит-фронтон ускладненої, вигадливої форми. Ця частина є найціннішою пам’яткою Бернардинського монастиря.
Останній третій ярус костелу добудовує Вроцлавський архітектор Андреас Бемен. Існує припущення, що він є також автором 38-метрової вежі костелу, на якій у 1753році встановлений годинник з боєм. Вежа виконана в стилі барокко, силует дуже складний, порізаний, але поряд з тим витончений і гармонійний. Він також завершує оздоблення фасаду.
Перша служба у костелі правится 13 грудня 1611року, звідси і назва – церква Андрія.
На фасаді храму стоять скульптурні статуї святих Ордену бернардинів, у нішах другого ярусу – скульптури Матері Божої, апостолів Петра та Павла. 
Інтер’єр храму багатий розписами 1738–1740-х рр та 18 дерев’яними різьбленими вівтарями 1630-1640-х рр. Спочатку підлога храму була зроблена з тесаного каменю, а в 1738 році перероблена на мармур. У храм ведуть металеві двері XVII століття.
Зліва від головного входу в храм стоїть криниця, яка оповита не однією цікавою легендою.
Бернардинський монастир (церква Андрія) - одна з головних визначних пам'яток нашого прекрасного Львова.

Львів - Проспект Свободи у Львові

Проспект Свободи – одна із найпрестижніших та найкрасивіших вулиць Львова, центр культурного та ділового життя міста. 
Впродовж усієї історії назва проспекту змінювалася: Нижні вали, вул. Легіонів, Гетьманські Вали, вул. 1-го травня, Адольф Гітлер плац, проспект Леніна і тільки з 1990 року проспект отримав теперішню назву - проспект Свободи.
Протягом років змінювалася не лише назва, а й зовнішній вигляд проспекту. До 1772 року у Львові збереглися оборонні вали міста, а уже після їх ліквідації почав утворюватись і сам проспект. На місці західних валів сформувалася парна сторона проспекту і прилеглі площі, непарна сторона проспекту залишилася малозаселеною з поодинокими передміськими будинками.
Теперішнього вигляду проспект Свободи набуває у 1800 році, коли було створено пішохідну алею, вздовж річки Полтви, та насаджено тополі вздовж неї. Вже тоді львів'яни полюбляли прогулюватись цим проспектом.
Наприкінці XIX століття було накрито річку Полтву бетонними склепіннями, досаджено велику кількість дерев та квітів. У 1888 році по непарній стороні проспекту проклали лінії кінного трамваю, а у 1893 році – лінії електротрамваю.
Головна прикраса цього проспекту – Львівський театр Опери та Балету, який був зведений у 1900 році. З того часу цей проспект став відомим на всю Європу.
У кінці XIX століття починається інтенсивна забудова проспекту: зводяться банки, готелі, житлові будинки та перші модні магазини.
Сьогодні Проспект Свободи асоціюється з Хрещатиком у Києві. Все що відбувається у Львові, відбувається на головному проспекті Львова – проспекті Свободи!

Львів - Оперний театр у Львові

Львівський театр Опери та Балету ім.С.Крушельницької – справжній витвір мистецтва стилю неоренесансу, що став окрасою не тільки Львова, а й усієї Європи.
Його архітектурний ансамбль вимагав особливого розташування, тому театр було споруджено на головному проспекті Львова, недивлячись на те, що тут протікала ріка Полтва. Річку було взято у колектор, а під фундамент вперше у Європі були використані бетонні блоки.
Перший камінь у фундамент Оперного театру було закладено у 1897 році. Проектом театру займався, видатний на той час, архітектор у Європі – Зігмунт Горголєвскі. Будівництво театру триває близько трьох років на кошти міської казни і простих громадян тогочасного Львова і його околиць. Вартість будівництва театру становила 2,4 мільйона австрійських крон.
Над будівництвом та оздобленням працювали найкращі майстри Львова і всієї Європи: П.Війтович, Т.Баронч, А.Попель, Т.Попель, Е.Печ, Т.Рибковський, М.Герасимович, С.Дембіцький, З.Розвадовський, С.Рейхан.
Пишний фасад будівлі прикрашений багатим скульптурним декором: колонами, нішами, балюстрадами. Над головним карнизом фасаду здіймаються вісім муз, над ними - композиція „Радощі і страждання життя”. Фронтон завершується тріадою бронзових статуй Генія драми, комедії, трагедії та по центру – Слави, з золотою пальмовою гілкою у руках.
Інтер’єр театру теж вражає своєю красою. При оздоблені була використана позолота (пішло декілька кілограмів золота), різнокольоровий мармур, розписи і чудові витвори скульптури. На прем’єрах спектаклів можна побачити чудову сценічну завісу „Парнас” (1900 рік), роботи відомого живописця Генриха Семирадського. Цей витвір – алегоричне трактування сенсу життя людини у постатях Парнасу. Великий Міський театр (так Львівський Оперний театр називався до 1939 року) відкривається 4 жовтня 1900 року. 
На урочистому відкритті збирається уся еліта тогочасного мистецтва та делегації з різних європейських театрів. Цього дня на сцені театру відбувається прем'єра лірико-драматичної опери „Янек” В.Желенського – про життя карпатських верховинців. Головну партію співає видатний український тенор – Олександр Мишуга.
Протягом усієї історії Львівського театру Опери та Балету у різний час працювали видатні особистості, серед яких Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга, Генріх Семирадський та багато інших. Своєю мистецькою працею вони зробили внесок у національну культуру України та історію Львівського Оперного театру.

Львів - Площа Ринок у Львові

Історія середньовічного Львова нерозривно пов’язана із цією невеликою площею, розміри якої становлять 142 на 129м. 
Площа Ринок – це своєрідний музей під відкритим небом, де витає дух середньовічного Львова, де кожен будинок є пам’ятником архітектури і оповитий власною легендою.
У центрі площі знаходиться – магістрат (будинок міського управління). Історія його походить з часів панування Володимира Опільського, який заклав першу ратушу Львова в кінці XIVст. Будинок міського управління неодноразово перебудовували протягом століть, а її сьогоднішній вигляд залишився з 1851 року.
Довкола ратуші стоять чотири декорованих криниці – фонтани з фігурами богів грецького пантеону: Нептуна, Адоніса, Амфітріти та Діани. Це витвори мистецва руки Гартмана Вітвера – видатного скульптора кінця XVIII – поч. XIX ст., які були поставлені по кутах площі у 1793 році. 
В давні часи з західного боку площі Ринок можна було побачити ще одну кам’яну постать, що поєднувала у собі дві фігури, повернуті одна до одної спинами. З одного боку була фігура чоловіка з мечем, з іншого – жінка з терезами. Це був так званий прангер, біля якого виконували смертні вироки. У наш час цей пам’ятник зберігається у Львівському історичному музеї (площа Ринок 6).
Всі будинки на Площі Ринок споріднені між собою, але кожен з них наділений своїм неповторним мистецьким образом. Найцікавішим з погляду архітектури є східний бік площі. Найкращими взірцями ренесансу в громадській архітектурі Львова і справжньою гордістю львів’ян є будинки №4 („Чорна кам’яниця”) і №6 („Палац Корнякта”). Ці споруди є шедеврами не лише львівського, а й європейського зодчества епохи Відродження. Сьогодні в них розгорнуто цікаву експозицію Львівського історичного музею, яка налічує 300тис. експонатів. 

Також великою популярністю серед львів’ян та гостей міста користується так званий „Італійський дворик” (площа Ринок 6), де милуючись пам’ятками минулого, можна випити філіжанку запашної львівської кави.